У липні бачив я розкішний відблиск раю:
Палив себе захід безумством золотим,
Веселкою обняв він далі небокраю
І зливсь в червоний жар над лісом голубим.
Немає на землі із заходом змагання –
Не можуть ні опал, ні барви у купав;
З завмерлим подихом, обнятий хвилюванням,
Між сонних скабіоз безмовно я стояв.
Душею чулою, чи поглядом вразливим,
Здавалось, в небесах я Бога вже знайду;
Хотілося в цю мить йти радісним, щасливим,
Щоб в поцілунку злити чисту красоту.
На жаль... Як з мене тут фантазія глумиться!...
Як тут самотній я – блідий заходу паж!..
Прекрасна надто ти, вечірняя царице,
І так багато мрій приносить твій міраж.
Дивись, душе моя, і ви мої надії!
Потрібні нам пісні, бо царствує любов!
Я пам’ятаю як зімкнув думливі вії,
Й до серця прилила моя бурхлива кров.
Як ця земна краса мене зачарувала!
Як прагнув я в любов, просив про неї я –
Моливсь до вівтаря, де з жаром догоряло
Заходу торжество, як і душа моя.
Як мучили мене питання стоголосо!
Ворони піднялись у тіні тонких хмар;
Десь дальні косарі гострили свої коси,
Звучав далекий брех, блищав останній жар.
Мов подих я почув і тихо обернувся,
І... я знайшов її, омріяну мою...
Вона була вже тут; я мовчки посміхнувся
І руки простягнув, і зрозумів – люблю...
Владимир Набоков
В июле я видал роскошный отблеск рая
В июле я видал роскошный отблеск рая:
Сжигал себя закат безумием цветным
И, радугой сплошной полнеба обнимая,
Сливался в алый луч над лесом голубым.
Не могут на земле соперничать с закатом
Ни яркостью — пион, ни нежностью — опал;
Дыханье притаив, волнением объятый,
Средь сонных скабиоз безмолвно я стоял.
Восторженной душой иль взором ослепленным,
Казалось, в небесах я Бога нахожу;
Хотелось в этот миг быть радостным, влюбленным,
Чтоб в поцелуе слить святую красоту.
Увы… Как надо мной фантазия глумится!..
Как здесь я одинок — заката бледный паж!..
Ты слишком хороша, вечерняя царица,
И слишком много грез рождает твой мираж.
Гляди, душа моя, и вы, мои надежды!
Ведь надо песни петь, ведь царствует любовь!
Я помню, я сомкнул задумчивые вежды,
И к сердцу прилила бушующая кровь.
Как эта красота меня очаровала!
Как жаждал я любви и как просил ея,
Молясь пред алтарем, где страстно догорало
Заката торжество, как и душа моя.
Как мучили меня сомненья и вопросы!
Вороны поднялись под тенью тонких туч;
Работники вдали свои точили косы,
Звучал далекий лай, блистал последний луч.
Как будто слыша вздох, я тихо обернулся,
И… я нашел ее, желанную мою…
Она близка была; я молча улыбнулся
И руки протянул, и понял, что люблю…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610254
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 29.09.2015
автор: Валерій Яковчук