Володимир Набоков, Ти згадуєш той день?. .

Ти  згадуєш  той  день?  Вмираючи,  природі
Цілунок  голубий  послали  небеса;
В  бузковім  вересі  губилась  в  прохолоді
Берізок  золотих  зів’яла  кіс  краса.

Як  вільно  грудям  там!  Прозоро  відбивались
Коралами  в  воді  пісчані  береги.
Проміння  осені  задумливо  сміялось,
Ріка  блищала  в  очеретах  навкруги.

Гармонію  німу  зчарованої  тиші
Лиш  бабки  літ  тремкий  зненацька  турбував,
Та  вітерець  легкий,  зітхаючи  сильніше,
Міраж  від  берегів  у  брижах  руйнував.

Було  ясним  життя!  Забули  ми,  здавалось,
Безжалісний  кінець  і  літа  й  наших  мрій,
І  в  цю  яскраву  мить  обоє  закохались,
Не  думавши  про  те,  що,  може,  без  надій.  

І  мрія  відійшла  тривогою  розлуки,
І  дзвін  десь  у  селі  протяжно  прозвучав;
Тремтіли  вдалині  його  величні  звуки,
Цілунок  наш  палкий  безмовно  угасав.

Ти  згадуєш  той  день?  Невже  в  такі  хвилини
Ніколи  більше  там  не  йтимемо  рядком,
Де  білі  стовбури  і  крихітні  ялини
В  бузковім  вересі  розкинулись  кругом;

Де  тиха  річка  так  виразно  відбиває
Навислі  береги  з  зеленою  листвою,
Де  всюди  і  завжди  та  сама  тінь  витає,
Де  восени  тоді  щасливий  був  з  тобою?

Владимир  Набоков    
Ты  помнишь  этот  день?..

Ты  помнишь  этот  день?  Природе,  умирая,
Лазурный  поцелуй  дарили  небеса;
В  лиловом  вереске  терялась  золотая
Березовых  кудрей  увядшая  краса.

Как  вольно  билась  грудь!  Прозрачно  отражались
Кораллами  в  воде  песчаные  брега.
Осенние  лучи  задумчиво  смеялись,
Сверкала  в  камышах  ленивая  река.

Чудесной  тишины  гармонию  немую
Лишь  трепет  стрекозы  внезапно  нарушал,
Да  легкий  ветерок,  вздыхая  и  танцуя,
Миражи  берегов  под  рябью  изменял.

Как  жизнь  была  ясна!  Казалось,  мы  забыли
Безжалостный  конец  и  лета  и  мечты,
И  в  этот  светлый  миг  друг  друга  полюбили,
Не  думая  о  том,  что  ждет  нас  впереди.

И  кончилась  мечта  тревогою  разлуки,
И  колокол  в  селе  протяжно  прозвучал;
Дрожали  вдалеке  торжественные  звуки,
Последний  поцелуй  безмолвно  угасал.

Ты  помнишь  этот  день?  С  тобою  неужели
Мы  больше  никогда  там  вместе  не  пройдем,
Где  белые  стволы  и  маленькие  ели
В  лиловом  вереске  раскинулись  кругом;

Где  тихая  река  так  ясно  отражает
Нависшие  брега  с  зеленою  листвою,
Где  всюду  и  всегда  все  та  же  тень  витает,
Где  осенью  тогда  я  счастлив  был  с  тобою?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609725
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 27.09.2015
автор: Валерій Яковчук