Реінкарнація азірівщини або Досить калічити наші вуха!

       
 Історія  полюбляє  повторюватися.  А  тим  більше,  якщо  самі  люди  стають  на  ті  ж  граблі,  отримують  по  лобі,  чухаються  та  йдуть  далі,  ніби  так  воно  і  мало  би  бути.  Ще  вчора  ми  насміхалися  з  перлів  Міколи  Яновіча.  Його  «бімби»,  «потнякі»,  «кровосісі»  розривали  інтернет  .  А  сьогодні  нас  все  влаштовує?
Політики  щоденно  з  трибуни  Верховної  Ради,  на  брифінгах,  під  час  інтерв’ю  калічать  мову,  як  тільки  хочуть.  Але  ж  вони  «наші»,  на  відміну  від  «папєрєдніків»,  то  не  маємо  ніякого  права  їх  критикувати?!!  Пан  Аваков  на  відкритті  набору  до  поліції  в  Івано-Франківську    на  запитання  журналістки  щодо  інцинденту  в  Львові  (місцевий  активіст  подав  на  нього  до  суду  з  вимогою  зобов'язати  МВС  надати  автентичний  переклад  державною  мовою  виступу  міністра  внутрішніх  справ)  відповів:  «...  ва  Львові  я  виключно  українською  мовою  розмовлял  также,  як  і  зараз.  Львів"яне  бивають  тоже  дурні,  вибачте,  як  і  дурні  харків"яни.  І  взагалі  бивають  люди  разні.  Да?  Але,  слухайте  мене,  але,  якшо  ви  мєня  розумієте  українською  мовою,  чи  я  говорю  російською  мовою.  Це  головне,  шо  ви  мєня  розумієте».  Те,  що  трохи  купи  не  тримається  –  то  таке.  Головне  -  переконати  всіх:  саме  така  мова  –  і  є  правильною.  Все  інше  –  від  лукавого.
Кумедні  спроби  деяких  російськомовних  парламентарів  і  урядовців  зазвучати  солов’їною,  бо  народ  «трєбуєть»  -  як  безпорадне  барахкання  каченяти  в  болоті.  Деколи  хочеться  крикнути:  «Та  говори  вже  російською,  бо  слухати  гидко!»  Одного  не  розумію:  чому  абітурієнти  мають  здавати  тести  з  рідної  мови,  а  претенденти  на  місця  у  владі  -  ні!  20  травня  2015  року  у  Верховній  Раді  України  парламентська  коаліція  провалила  законодавчу  ініціятиву  депутатів  міжфракційного  об`єднання  ВО  "Свобода"  №  1201  про  внесення  змін  до  Закону  України  "Про  державну  службу"  (щодо  обов`язкового  володіння  українською  мовою  посадовими  та  службовими  особами  органів  державної  влади).  Ясно,  як  божий  день:  нема  бажання  –  не  буде  і  результату.  Отже,  всі  обіцянки  захищати  українську  мову  і  сприяти  її  розвитку  не  варті  дірки  від  бублика.  А  це  мене  просто  добило:  «Щоб  не  бути  глухим  і  німим  у  сучасному  світі,  треба  володіти  мовою  глобального  спілкування  –  англійською.  І  зараз  ми  готуємо  програму  цієї  глобалізації  -  розширення  і  можливості  для  її  вивчення…  для  деяких  громадян  буде  обов`язковим  знання  англійської  мови,  зокрема,  це  стосуватиметься  деяких  категорій  державних  службовців»  (з  виступу  Петра  Порошенка  перед  випускниками  Національного  університету  України  "Києво-Могилянська  академія")  .  Тобто,  рідної  ще  не  вивчили,  а  беремося  за  англійську.  А,  ну  так,  ми  ж  до  Європи  йдемо.  Правда  не  знаю,  чи  встигнемо  до  другого  пришестя,  адже  в  європейських  країнах  спілкування  мовою  агресора  і  незнання  своєї  –  нонсенс.  А  як  щодо  Тарасового  заклику  «І  чужому  научайтесь,  і  свого  не  цурайтесь»?  Шкода,  що  для  наших  можновладців  безсмертні  слова  Кобзаря  –  це  лише  шкільний  віршик  або  надпис  на  пам’ятнику.  Ще,  мабуть,  їм  дуже  подобалися  рядки  з  «Кавказу»,  які  декламував  Сергій  Нігоян,  але  тільки  тому,  що  з  гаслом  «Борітеся  –  поборете!»  повстанці  вигнали  з  країни  бісівське  кодло,  звільнивши  таким  чином  для  них  золоті  унітази.
Не  знаю,  чим  відрізняється  аваківський  «вібух»  від  азірівської  «бімби»…  Звісно,  різниця  у  значенні  слів  є,  але  я  ж  не  про  те.  Символічний  приклад  у  словнику  Грінченка  до  слова  бомба:  «Ой  летить  бомба  з  московського  поля  та  посеред  Січі  впала»(історична  пісня).
Наостанок  звертаюся  до  міністра,  для  якого,  очевидно,  не  лише  львів’яни  і  харків’яни  дурні,  але  і  весь  народ:«Громадський  активіст  Святослав  Літинський  подав  на  вас,  пане  Арсене,  до  суду  не  для  того,  аби,  як  ви  сказали,  «віпєндріцця»,  а  щоб  довести:  є  в  Україні  небайдужі  люди,  і  вони  не  будуть  спокійно  слухати  нісенітниці  з  уст  тих,  кому  довірили  владу!»

 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609433
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2015
автор: Уляна Яресько