Подих, ще один, - дихати знов легше.
Крісло затишне м"яке,
зачудовані шепчуть вежі,
обережніше, тут усюди вологий бруд,
я воюю 10 захмарну добу із дощами
ночами самотніми з цими краплинами тут,
і моя полохлива темрява знов зароджується,
знов оформлюється, народжується
у синіючім з сірим небі...
Люди сипалися, мов кеглі,
ще дивуєшся кожен день, як і я?
Непотрібні сухі слова,
полохливі птахи...бувай.
Своє ліжко не застеляй,
бо ці ночі настільки довгі,
шо і я, і ти, збожеволіли в них, безсонних.
Рами сипалися віконні,
візерунками по Подолу грає
теплий танцюючий дощ,
пам"ятаю, все це і відбулось
в цих подвір"ях крикливих доль,
почорніло і віджило, після цих
неймовірних і повних, немов вино,
як криштальні дзвенячі його
червоніли прозорі келихи,
як у морі обійми щирі й відверті,
прокидалися...я напевне
цілий рик так уже не спав,
посміхайся, і тільки так,
з часом хриплий приходить смак
цих самотніх сакральних ігор...
Тильки у сериалах та фільмах,
якщо їх про нас колись знімуть,
хай покажуть усе, від неба донизу,
хай усе проживуть, чуєш, вивезуть!
ну, а ми, не чекаючи видео,
будем пити ковтками життя!
25.05.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609357
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.09.2015
автор: mr_saintspirit