Ти прийшла. Я був пізній, як ніч,
Що хапає сузір’я за п’яти ,
Як безжально загублена річ,
Як папір, безсоромно зім’ятий
Подивилася в очі мені,
А у них догорали пожежі –
Надосіннього світу сумні
Надпрощально возведені вежі
Ти промовила : «Серце пригрій,
щоб у ньому скрипки говорили,
щоби пестив барвистий прибій,
щоб метелики в груди влетіли»
Відповів : « Твої очі – то мед,
А уста – то молитва і мука,
Та така вже примхливість планет,
Ми на різних регістрах розлуки.
У Твоїх таємничих слідах
Заблудився, заплутався. Досить.
Ти не та. Я – поранений птах,
Безпорадно закоханий в Осінь».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608826
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2015
автор: Стяг