В небі західнім скрізь височінь золота,
Зірка полум’ям вниз сіє ніжність ясну,
Очі любі твої, в них горить доброта,
Осявають в тобі всю душі глибину.
Крок за кроком ми йшли в тінях твого садка,
Насолода й жага піднімались в мені,
Бо у мене в руці твоя ніжна рука.
О! Скажи! Віриш ти – ми у світі одні?
Ми під деревом сіли, що в мареві снів,
Довго й ніжно тебе я тоді обнімав,
Шум великого міста ледь чутно бринів,
Запах милий весни навкруги нас витав.
Я не знаю яка тебе мучить печаль,
Що ти стала така мовчазлива й бліда,
Ти влила в мою душу неміряний жаль,
Мов до сну твої очі закрила біда.
Прийде час і ти зможеш забути мене,
Я зітру теж в душі всі любові сліди,
Та ясний спогад тих вечорів не мине –
Збережеться у наших серцях назавжди.
Ні хмільні вечори, ні цілункі палкі,
Ні гарячі слова, що тремтливо лились,
Тільки ласки мої сокровенні, м’які,
Ти згадаєш в печалі великій колись,
Так і я, що тебе завжди бачу в думках –
На плече твою голову ніжно беру,
Твою втому тримаю у вірних руках.
У той вечір любив я тебе як сестру.
Paul Bourget Soirs d’été
Dans le ciel du couchant, délicat, tendre et clair,
Une étoile faisait trembler sa douce flamme,
Et tes yeux souriants et calmes avaient l’air
De laisser transparaître et luire ta chère âme.
Dans ton petit jardin nous marchions pas à pas,
Et moi je savourais l’émotion profonde
De sentir sur mon bras s’abandonner ton bras.
Oh ! dis ! — nous croyais-tu, comme moi, seuls au monde ?
Nous nous sommes assis sous un arbre tranquille,
Et, là, je t’embrassais en silence et longtemps,
Tandis que j’écoutais frémir la grande ville
Autour du frais enclos qu’embaumait le printemps.
Je ne sais quel chagrin t’avait un peu pâlie ;
Et, me voyant ainsi triste et silencieux,
Tu te laissas gagner à ma mélancolie,
Et comme pour dormir tu fermas tes deux yeux.
Tu pourras m’oublier, et je pourrai vers d’autres
Porter un cœur changeant qui t’appartint un jour ;
Mais ce pur souvenir des soirs qui furent nôtres
Survivra dans nos cœurs à l’inconstant amour.
Plus que les baisers fous, plus que les nuits d’ivresse,
Plus que les mots brûlants balbutiés tout bas.
C’est la pure, l’intime et suave caresse
Qu’avec plus de regrets tu te rappelleras,
Comme je te verrai toujours dans ma pensée
Pencher sur mon épaule avec tant de douceur
Ta tête confiante, amicale et lassée.
Ce soir où je t’aimais comme on aime une sœur.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608470
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 22.09.2015
автор: Валерій Яковчук