Стою на краю… розправляючи крила,
І бачу я море і скелі навкруг.
А десь вдалині пурпурові вітрила -
Лікують за тебе душевний недуг.
Стою на краю… намагаюсь злетіти…
А море бушує і скелі гудуть.
Я знаю, що маю тебе замінити…
І знаю напевно… вони не дадуть…
Стою на краю… намагаюсь стрибнути...
А море спокійне і скелі мовчать.
Немов спокушають мене ризикнути -
І просять за тебе вину пробачать…
Стою на краю… закриваючи очі…
Вдихнувши в легені повітря небес…
А вітер про тебе неначе шепоче…
… та знаю напевно … не має чудес…
Стою на краю… спокушаючи Долю…
Чи Доля мене спокушає в цей час.
Неначе коханню вже надано волю…
… напевно я знаю… вогонь вже погас…
Стою на краю… беручи себе в руки…
Благаю я скелі, моря і вітри…
Немовби узяти мене на поруки,
Щоб шлях свій життєвий достойно пройти…
Стою на краю… витираючи сльози…
Що котяться з моїх зелених очей…
Збуваються нині найгірші прогнози –
Не вартий безсонних моїх ти ночей…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606256
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2015
автор: Франко Наталія