Атлантида

Ти  довго  плив  до  кращих  берегів
і  наштовхнувся  на  мою  Атлантиду  -
місто,  що  побачило  кару  богів,
і  зникло  назавжди  із  загального  виду.

Жили  там  у  храмах  безтурботні  музи,  
там  збувалися  мрії  і  лунали  пісні;
по  зорях  складались  оптимальні  прогнози,
щодень  були  з  усмішок  урожаї  рясні.

Там  лапатим  снігом  розсипалася  ніжність,
щастя  жило,  без  рахунків  й  без  меж.
З  добротою  завжди  дружила  там  гідність,
будь  певен,  духом  ти  там  не  впадеш.

Та  з  недавніх  пір  тут  -  розпач  й  туга,
немов  хвороба  якась  інфекційна.
Біль  і  втома  -  злісні  симпоми  недуги
розрядили  всі  атоми,  опір  вже  безнадійний.

Сховалося  сонце,  і  у  шафи  сховалися  музи,
і  блукають  у  храмах  привиди  прожитих  днів.
Замість  квітів  -  листя  жовтого  повні  обози,
і  збагатить  буття  геометрія  постійних  дощів.

Тож  поки  не  пізно,  збудуй  мені  корабель,
вітрила  з  мрій,  а  весла  -  з  міцної  надії,
врятуй  від  холодних  глибин  і  підводних  скель,
бо  сама  звідсіль  вибратись  нажаль  не  зумію

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606178
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 12.09.2015
автор: Настя Терник