До фінішу лишається зеро
і кілька одиниць до високості.
та вже і так – заходиш у метро
таким собі інопланетним гостем.
Сучасні і минулі племена –
аборигени із ковчега Ноя,
байдужі, що іде якась війна,
Ієрихон готується до бою.
Закриті очі, вуха, а душа
літає десь під музику веселу.
Захоплює мелодія чужа
на інші хвилі і на кращі села.
І як не попеліти у вогні
гартованого мафією краю?
Якщо ця доля випала мені,
питається, – чого я ще чекаю?
Якщо юрбу виховує бомонд
подохлого у муках есесері,
то Гриціан Таврічеський і Бонд
замінюють Петлюру і Бандеру.
І поки служать нації взірцем
нувориші і яники-ахметки,
показує своє гниле лице
закон революційної абетки.
Немає у парафії жалю,
що на Русі неславу здобуває
орда азійська гному-королю
чужого заарканеного краю.
І як закрити очі на біду
юрми базік затурканої раті,
де триста волонтерів на орду
ідуть за Україну воювати?
І думається інколи мені, –
чого народу мореному треба,
такому ще байдужому до себе –
іти до перемоги у війні,
чи наче жінці Лота у вогні
побачити своє останнє небо?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606148
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2015
автор: I.Teрен