Душевне тепло заміним цигарками,
Чаєм, вином й холодними ранками
Нас постіль гріти більше не буде,
Забуде...осінь, про нас все забуде.
Накинемо шарф зимовий на плечі,
Нехай не зима, та скоро, без втечі...
Подвоєм, нам так потрібно тепло,
Подвоємо щастя, щоб там не було.
Зігріємось тілом, словом, кохання,
До біса усе, бравада стражданням!
Людина від Бога і сам добре знаєш,
Якого ж дідька тоді ти чекаєш?
Пісня лоскоче душу...приємно,
Ти любиш, я лю́блю, здається взаємно,
Думками сфальшивлені, клякса у дії,
Фальшиві думки, слова й усі мрії.
В душі прохолодно, ти знаєш, коли ж
У людей за спинами є гострий ніж,
Подати довіру навряд чи прийдеться,
Він просто лукаво тобі посміхнеться.
Так що ж, не вірити? Можливо і так...
В серидині май чуттєвий маяк,
Амплітуда брехні коли сколихнеться,
Втікай, біда навряд схаменеться!
Втечею себе можливо врятуєш,
Бо те, що ти бачиш, те, що ти чуєш,
Не завжди є так, правдива брехня,
Ти бачиш, ти чуєш ледь не щодня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605797
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.09.2015
автор: Олена Бобрик