Попірнали стрижі галасливі
у дзвінке надвечір’я моє
Відсоромились вишні та сливи -
поскидали квітчасті кольє
І бринить від стрижів помежів’я
як пітьма від трасуючих куль
Ми втрачаємо спогади пір’ям
Наша совість вночі
як патруль
І відстежує цими слідами
чорна дійсність тендітну весну
То крадеться за нею садами
то чекає
що квіти поснуть…
Не вчуває весна небезпеки
Вона квапиться пісню створить
де шпаки
солов’ї та лелеки
залітають із вічності в мить
І як білий вогонь на каштанах
спалахнула і в мене душа
захлинувшись у тихих обманах…
Їй із пастки пора вирушать
до Сполучених Штатів Свободи
до бузкових держав запашних
до республік жасминово-гордих
трохи радісних
трохи сумних
А стрижі галасливі пірнали
у п’янке надвечір’я моє
Як зірки в океанів піали
сіє Всесвіт
а Боженька п’є…
Надвечір’я по саме руків’я
устромило у мене весну
Чи я жив дотепер
чи не жив я?
Чи прокинусь
чи знову засну
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605422
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2015
автор: Валентин Терлецький