Світанку зірниця повзе по стіні,
І я загубивсь у тривожному сні....
Порізом спроквола, мов гострий багнет,
Мій внутрішній голос питає мене-
Втікаєш із ночі, поете? Чому?
Хто світла не хоче- той любить пітьму...
Жевріє світання ранкового сюр...
Вперед без вагання! Вже свиснув Овлур...
Хай тіні забутих Богів в боротьбі
Ще раз наостан допоможуть тобі!..
Над степом сивіє ранковий туман...
Поете! Сідай! Розкладем дастархан.
Ось груші солодкі. Горілка. Чекай.
Зіграй на бандурі, козаче Мамай,
І ми заспіваєм прадавні пісні,
І сном а чи яв"ю насниться мені
Шевченкова постать, незламна, мов сталь,
З душею, крихкою, мов гірний кришталь,
І Леся... І Стус... На священних кістках
Так любить "піари" розводити кат,
Що теми поезії звів нанівець
В країні, якій не настане кінець,
Допоки бандура Мамая дзвенить...
Рука- на чоло... Я ж просив- не будить!..
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115090700306
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604841
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.09.2015
автор: Серго Сокольник