На срібну ставу гладінь спадають,
Золотом сяють, і міддю сяють,
Летять тривожно як мари тьмаві,
Як серць розбитих шматки криваві.
Сердець кривавих рештки в замети
Вітер складає на очерети,
Наче сльозини, наче кров цвіту,
Мов поцілунки із того світу.
Тож линуть... линуть – коли ж на хвилі
Заграють світла персні безсилі,
То в тому світлі горять повільно
Як хороводи гостей могильних,
І в темну ставу гладінь спадають,
Золотом сяють, і кров’ю сяють...
Kazimiera Zawistowska
Spadłe liście
Na srebrne stawu zwierciadło lecą
I świecą złotem, i miedzią świecą,
I lecą trwożne jak błędne duchy,
Jak serc porwanych krwawe okruchy.
Wiatrem rzucone serc krwawych strzępy
Między pobrzeżne szuwarów kępy,
Jakby łzy lecą, jakby krew kwiatów,
Jak pocałunki słane z zaświatów.
Więc lecą... lecą - a gdy na fali
Pierścien się mglistych świateł rozpali,
To się w tej smętnej płonią jasności
Niby korowód cmentarnych gości,
I w mętne stawu zwierciadło lecą,
I świecą złotem, i jak krew świecą...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604459
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 05.09.2015
автор: Валерій Яковчук