НА МЕЖІ

                   НА      МЕЖІ

Лежить  між  горами  село
І  серпантин  дороги  в'ється,
Гойдає  хвилями  весло
Дністер
І  сіра,  сіра  мжиця,
Із  неба  падає  на  стіг,
На  чорне  поле,  на  чоло,
Та  кряче  ворон,  ніби  злиться,
Віщує  лихо,  б'є  крилом.
 
Гризе  у  шию  зруб  дубовий,
Слизька  стежина  у  траві,
Ліс  проводжає,  кольоровий,
У  небо,  ключ  із  журавлів.

Я  зупинився  біля  сіна,
Підпер  колоду  рогачем,
І  сам  присів  у  стіг-хатину,
Перечикати  сніг  з  дощем.

Похолодало.
Швидко  вечір,
Знайшов  стежину  до  стіжка,
Вже  обіймав  мене  за  плечі,
Шептав  -поспи…
та  ворон  -  кра-а.

І  я  заснув.
Сниться  дорога;
Понад  обривом  пролягла,
По  другий  бік  -лісок  дубовий,
І  голос  наче  промовля:

-''Чого  стоїш  отут  небоже?
Не  вирішиш  куди  іти?
Давно  відомо,  що  дороги,
Усі  до  Риму  пролягли.''

А  кінь  пречорний,  як  смола,
Ліловим  оком  в  прірву  косить
І  ліс  позаду,  як  стіна,
І  знову  ворон-  кра,  та  кра-а.

-''Ти  хто?''  -  питаю  голос  з  неба,
-''Я  твій  господар  і  слуга,
Давно  чекаю  тут  на  тебе''.
А  чорний  ворон  знову-  кра-а.

-''Куди  прямуєш  чоловіче?
В  дорозі,  волю  бач,  знайшов?
То  значить    речі    три  у  тебе
І  по  одну  з  них  я  прийшов.

Віддай  коня  і  вільним  в  Трою
Тебе  умить  перенесу,
І  там  на  волі,  у  спокої,
Полічиш  душу  ти  свою''.

-''Е-е,  я  в  коні  душі  не  чаю,
А  кінь  на  волі  любить  жити,''
Фаланги  носа  роздуваю:
-''Він  мій  товариш,  мій  спаситель.''

-''А  хочеш-волю  заберу  я  ,
У  Рим  тебе  перенесу?
Пізнаєш  там  арени  славу,
Вельмож-  кровавії  забави...''

-''Що  значить  -  слава  -  для  раба?
Лише  в  устах  вельмож  —  потіха!
А  гладіатора  душа,
Не  може  бути  в  клітці  вільна.''

-''Тоді  пробач,  візьму  я  душу,
Залишу  -  волю  і  коня,
Бо  щось  таки  забрати  мушу.''
Та  чорний  ворон  знову  -  кра-а.

Де  правда,  де  її  шукати?
Де  середина  золота?
Де  срібняків  отих  набрати,
Щоб  не  продати  знов  Хреста?

Кінь  на  диби,  у  прірву  скочив,
Я  вільним  став  -  прощай  душа!
Хто  я  тепер?  
                         Де  кінь?  
                                           Де  воля?
І  де  тепер  моя  земля?


Стою  над  прірвою  з  конем,
Є  воля  в  виборі  знамен,
Тут  треті  півні  заспівали..,
і  я  прокинувся..
Ген-ген  зажевріло,
                                               сходило,
На  обрій  сонце  золоте,
Пороздивлявся  я  навкола,
Нема  ні  Демона,  ні  Бога,
Та  і  коня  нема  нігде...
Лиш  ворон  по  ріллі  іде.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604391
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.09.2015
автор: LeGrand