Неспокій зранку плете торочки на килимах,
соковитим сонцем весна наповнює душу,
Кошеня бавиться з коциком і муркоче у ногах,
я почуваюся, мов риба, яку кинули на сушу.
Подушки ще парують невагомими снами,
Пекучим смутком пророста в судинах біль.
Я по горло уже сита соковитими словами,
на моїм серці у квітні зрадлива заметіль.
Душа ниє і болить мов суцільний синець,
І сонце під серцем не гріє, а кволо пече.
Той зрадницький смуток звести нанівець
Стане сил лише в благородності твоїх очей.
08.04.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602001
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2015
автор: Олена Швиднюк