Каплиця.

Багач  надумав  возвести  в  селі  каплицю,
Та  ще  й  таку,  якої  досі    світ  не  знав.
Чи  гріх  замолював  який,  чи    прислужиться
Хотів    Святому  -він  нікому  не  сказав.

Придбавши  шмат  землі  в  місцині  край  дороги,
Зізвав    собі  у  двір  увесь  робочий  люд,
Все  роз'яснив,  а  ще  додав,  що  для  підмоги
Будуть  у  поміч  їм    кобила  і  віслюк.  

Вже  цілий  тиждень  не  іде-кипить  робота,
Неначе  гриб,  росте  каплиця  з-під  землі,
Ніхто  ні  дня  не  сачкував  в  селі-напроти,
Свій  вклад  робили  і  дорослі,  і  малі.

Коли  навкруг    будівлі  появились    ґрати,
Що  огорожею  служили    з  цього  дня,
Велів  багач:  
-Таблицю    фарбою    писати,
Щоб  знали  всі,    хто  тут  господар-тобто  я!

На  ній  писало:"  Цю  каплицю    величаву,
На  славу  Господа,  поставив  пан  Тацій,
Та  тільки  ті  слова  увечері  писались,
А  зранку  інше  прочитали  всі  на  ній.

На  ній  слова  були  такі:"    Оцю  каплицю,
На  славу  Божу    й  Животворного  Хреста,
З  останніх  сил    поклала    Петричка-вдовиця."
Та  що  це  люди  за  кумедія  така???

Пан  так  розлютився,  що  вам  й    не  передати:
"Як  це  можливо,  щоб  жебрачка  щось  змогла?"-
кричав.    Людей  післав  до  Пертички,  до  хати,
Щоб  розпитали,    що      за  дивнії  діла.

Та  того  дня  старої  вдома  не  діждались,
Вона  під  церквою  просила    на  життя,  
Таблицю    наново      ще  більшу  написали,
Що:  "  Пан  Тацій  ..."-  і  все  те  саме  до  кінця..

А  зранку  очі  пану  вилізли  на  лоба,
Там  знов  писало,  що  то  Петричка-вдова,
на  Божу  славу  проробила  всю  роботу,
І  цю  каплицю,  в  честь  Господню  возвела.

Таким  злим  пана  ще  ніхто  в  селі  не  бачив,
Його  всі  знали,  як  людину  добрих  справ,
Та  цього  разу    показався  він  інакшим,
Не  розумів-  хто  проти  нього  "воював",

Бо  не  могла  стара  писати  ті  таблиці,
Вона  ж-бо  грамоти  не  знала  у  житті...
Та  звісно  ні,  навіщо  їй  оте  годиться?
"Та  все  ж,  -кричав  своїм,-ведіть  сюди  її,

Хай  відповість  мені,  ну  як        могло  те  статись,
Що  вже    у  друге  на  каплиці  ті  слова?
Пішов  приказчик,  витяг  Петричку  із  хати,
Ледь-дедь  до  панського  покою  добрела.

Пан  глянув  бабі  в  очі  так-  що  та    зімліла,
відразу  бухнулась  в  коліна  до  землі:
-Ти  бабо  встань  з  землі,  не  муч  свої  коліна,
А  краще  правду  розкажи  скоріш  мені,

Чому  таблиця  з  твоїи  іменем  на  брамі?
Ти  ж    навіть    шутру*    кулака  не  подала,
Я  тратив  гроші,  будував    ,  не  спав  ночами,
Тобі  натомість    честь    уся  і    похвала."

-Йой,  прошу  пана,    злого  діла  не  чинила-м:
Другої  ночи    повертаючи    з  села,
Я  рабтом  бачу,  там  прив'язана  кобила,
А  до  води  дістати,  бідна,  не  могла.

Я  тільки  воду  їй  підсунула  близенько,
 Дала  їх    ябучка  огризок,  бо  змоглАсь,
А  потім  вчула    на  будові  гамір,    дзенькіт,
То  я  злякалася  і  звідти  геть  пішла.

Ще  довго  думав  пан-як    сталося  те  диво...
Дзвонили  дзвони-розбудили  пів  села,
А  на    каплиці  білим  писане  гласило:
"На  славу  Божу  постаралася  вдова..."
24/08/2015
Н.Хаммоуда


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601829
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.08.2015
автор: Наталя Хаммоуда