Віра вмирає першою, ти не чув?
Боляче б’є по скронях відлуння кроків.
В тиші ти не впізнаєш мого плачу.
Я заплачу за спокій.
Сонце дбайливо випалить ці слова.
Нікуди далі. Можна хіба в нікуди.
Хто ти такий, і що ти в мені сховав?
Кляті свої Бермуди.
Небо мовчить, і в ньому я потону,
тільки б ніколи серця свого не чути.
Віра вмирає першою, а тому
більше не бути чуду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601431
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2015
автор: Катка