Ми вкотре зустрічаємося потай від усіх...
Дорослі у відряжденні: ночуємо удвох!
Сьогодні знов лунатиме дзвінкий солодкий сміх
У затишній оселі, що прийня́ла нас обох.
Самі. Вечірнє сонце ледь трапляє до вікна,
Промінням помаранчевим сковзаючи униз.
Ніяковість між нами з кожним дотиком мина,
А наші почуття сягають стану щирих сліз...
Її стрункий животик пахне теплим молоком,
В Її обіймах лагідних миліше ніж в раю!
Бажання фонтанує й розливається струмком...
Нікому не віддам кохану дівчинку мою!
Коротка літня ніч голубить стомлені тіла,
Та ми із Нею вкотре до світання не спимо —
Даруєм одна о́дній частку справжнього тепла
Й цілуємося так, неначе завтра помремо...
• 21.08.2015 •
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601259
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 21.08.2015
автор: Єва Романенко