Пахне літо медовими травами,
Пшеничними диво - отавами,
Рвуться соняхи в вись, у блакить,
Не можливо все це не любить.
А ген, очерет, а за ним синій став,
Чарівний і чистий неначе кришталь.
І манить очима чарівними чистими
І прохолодою, й вологими листями.
Любуюся полем дзвінким калоритним,
Метеликом лину за літом блакитним,
І бавлюся літом, теплом, перегонами,
Його диво - дарами такими казковими.
І літом, і чарами я переповнена,
Та думка тривожить мене усвівдомлена,
І стукає серце, стискається болем,
Що час розлучатись і з літом, і з полем.
Моє літо - літечко, блакитнооке,
І поле чарівне, безмежне, широке,
Як жайвір казковим злітає у вись,
А я прошу: "Літо, моє зупинись!"
Вклоняюся низько, і літу, і полю.
Я вдячна, що є все у моїй долі.
І теплеє літо, і радужне поле
Я не забуду ніколи, ніколи...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600710
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 19.08.2015
автор: геометрія