Знов прокидаюсь на світанні,
І знову згадую слова,
Які промовили востаннє...
Немов в дурмані голова...
Ти в сни мої приходиш знову,
Сідаєш поряд, і одна
Мені співаєш колискову,
Така самотня і сумна...
А по щоці сльоза стікає
З очей твоїх таких ясних...
Від болю серце розриває,
І подих в темряві затих.
Тебе кидаюсь обійняти,
Сказати: "Сонечко, пробач!
Не дам тобі я більш страждати!
Прошу, кохана, лиш не плач..."
Та руки в пустоту пірнають,
Мов дим, видіння розпливлось.
Але ж, душею відчуваю,
Ти тут була... Це не здалось...
Лиш крізь вікно навколо гляну
На блиск зникаючих зірок,
На сонця лінію багряну,
На ранок, зітканий з думок...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600664
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2015
автор: Helge Faust