Шановні мої читачі… Звучить якось, право слово, по казенному… Одразу відчув запах чорнила та почув клацання канцелярських штампів… А тому…
Любі, дорогі мої читачі!
Любі, тому, що якби не подобались мені ви і ваші твори, то не читав би я їх, а ви не були б у моєму «білому списку». Та не про списки я, зрештою( ніякою мірою не хочу образити тих моїх читачів, які не в якихось списках і до чиїх списків не потрапив я). Після публікування останнього свого твору я переконався у необхідності звернутися до вас.
Друзі!( чомусь, Ющенко згадався))) Дуже не хочеться, щоб через призму деяких моїх творів ви сприймали мене, як маніакально – депресивного психопата та ще й із суїцидальними схильностями.
)))))) Картинку уявив – зарюмсаний, з триденною щетиною посполитий сидить перед дзеркалом, чаркуючись сам із собою, а над головою в нього погойдується зашморг)))))))
Насправді все не так похмуро. Тобто, не все так похмуро. Тобто Все! Не похмуро!
Я не самотній і не приречений на самотність, я люблю і вмію жартувати ( багатьом подобається). Мене люблять і я люблю…
Так, звичайно, деякі риси моїх героїв – мої риси, деякі їх думки та переживання – мої думки…
Я люблю «постебатися», іноді досить жорстко, над собою…
Так, в мене свої погляди на життя, своя «життєва філософія», своє ставлення до релігії та Віри…
Так, життя( як явище, в глобальному розумінні) я вважаю цілковитим безглуздям, але… будучи частиною цього безглуздя не цураюся «вкусить всех прелестей» його.
Іноді, як і у всіх, в мене бувають емоційні сплески - (позитивні чи негативні).
Я майже цілком задоволений своїм життям. Чому майже? Бути цілком задоволеним усім для мене смертельно нудно…
Я не щасливий і не нещасний, бо не буває ні абсолютного щастя ні абсолютного нещастя.
Погодьтеся, безглуздо було б звинувачувати у психічних відхиленнях Стівена Кінга чи, наприклад, Любко Дереша ( оце я замахнувся!))), лише через те, що герої їх творів бувають, м’яко кажучи, дивними.
З приводу тієї фрази, яку дехто сприйняв, як прощання… Дійсно, були думки «переїхати» на нову сторінку, але потім подумав-подумав і вирішив: на яку сторінку не переїжджай, яким ніком себе не називай – суть твоя залишиться тією ж.
Дякую, друзі, всім, хто хоч раз читав мої твори і тим, що ще не читали (але, сподіваюсь, читатимуть). Дякую тим, хто любить мене і не дуже))). Щира всім подяка!
P.S. Можливо, забагато пафосу, але повірте – щиро, без іронії та сарказму.
P.P.S. Передбачаю підкидання вгору чепчиків та вигуки на кшталт:
- Чи це не чудо!
- Посполитий з нами, алілуйя!
( Кгм… вибачте… не зміг стриматися)))))))))))))
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600618
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2015
автор: посполитий