я любив цю тахту, як ніхто не любив,
біля неї дитинство своє загубив.
тут уперше святого Миколу "спалив",
навіть оком не видав і не поплив.
я любив цю тахту і ховатись любив,
постіль кидали зверху, наче золото нив.
та раптово стареньку забрали в село,
там тепер телевізор, де містечко було.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600471
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2015
автор: 220