Тікай від нього, біла янголице!
Тікай, не вибираючи доріг.
Хай небо допоможе блідолице
пройти повз ніч і проз колючу глицю,
а потім відпокутувати гріх
любові першої і першого падіння...
Бо він тобі не муж, а темний звір.
Із уст його вицівкує шипіння.
А ти вмираєш, янголице рідна,
ще до укусу...
Лютості без мір
не спинить сонячний, такий пречистий ранок...
Іди проз темінь у далеку путь.
І не дивись на біль, на кров гірку, на рани -
колись воно боліти перестане,
колись і з вікон маски опадуть.
А ти крило своє обережи від лапищ
його страшних, від пазурів і мсти.
Тікай, не озираючись на мапи
життя свого, на сходища і трапи,
з хрестом важким, що на плечі́ -
нести
тобі той хрест поможе Божа Мати...
(16.08.15)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600136
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2015
автор: Леся Геник