Природа своїм владним подихом
Поля обвіва і садки,
І сонячним лагідним променем
Висвічують літа зірки.
П'янкі літа пахощі носяться,
Розвіюють сум і печаль,
І миру, і спокою хочеться,
Й походів у зоряну даль.
Я тихо іду понад річкою -
Вона, як завжди на виду,
Зринає у пам'яті свічкою,
Як важко було в ту війну...
Війна та давно закінчилась,
Та спокою й нині нема,
Бо знову над нами війнула-
Різким болем нова війна.
Трава і кущі свіжо вимиті,
І верби в зажурі стоять,
Природою радужно вишиті,
Щось хочуть мені розказать.
Про те, що і їм не байдужі-
І долі людські, і жалі,
І люди живуть у напрузі
У цій непотрібній війні.
І я у незвіданій тиші
Готова на весь світ кричать:
"Пора цю війну зупинити,
Не треба людей убивать!
Збудоване нищить не треба,
Хай люди, як люди живуть!
І синім завжди буде небо,
І діти щасливі ростуть.
Хай літо насичене барвами-
Розкриє чарівні вінки,
А небо веселими фарбами
Засвічує нові зірки!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600086
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 16.08.2015
автор: геометрія