Ходять по хмарах важкі ведмедиці,
Ходять Мала і Велика.
Ніби не знають, що це не годиться –
Так недалеко й до лиха.
Хмари вгинаються, тоншають, рвуться.
Стали, як ковдри дірчасті,
Тільки ті звірі засліплені буцім
І не бояться упасти.
Що вони там, навіжені, надумали?
Чим не вгодило їм небо?
Туга яка їхні голови мулить?
Ягід чи меду їм треба?
Може, в барлоги потрапити хочуть,
Вбрані в ялинові шати,
Теплі, щоб можна було хоч разочок
Вивести в них ведмежаток?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600045
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.08.2015
автор: Ніна Багата