Чорна ніч липуча, як болото.
Пізній поїзд за Гаями* зник.
Сплять банкіри, хвойди, спить голота.
Місяць висне, наче пса язик.
П’ю дарма настоянки снодійні,
рої дум обсіли, як мушва.
Ще кровавлять на землиці війни,
Україна поки-що жива.
Батько чистить скоростріл від сажі.
У «зеленці» затаїлись пси…
Юда мій в долоні срібло зважив,
ніби вкрав кавалок ковбаси.
Думає: «Кого б іще продати?
Продам тітку - зв’язкову УПА.»
Вже забув, що тітка - друга мати,
рідна кров. То не його біда.
Продає, бо чорну душу має,
«комуняка» служить банді псів.
Совістю ніколи не страждає,
забув мову, раптом обрусів.
Спить Тернопіль і чижі поснули,
спить таксист і спить його «Ковчег».
Від думок - не голова, а вулик.
Скоро вже із міста ніч втече.
Гаї - село біля Тернополя
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599948
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2015
автор: Синсела