Наше місто засинає
У теплих дотиках весни.
А ніч із вітром розмовляє
Про в попіл спалені листи.
Про недописані думки,
Які вже знає тільки вітер.
Так часто мрії - на шматки,
Так часто біль від недовіри.
Це все ті осінь і зима,
Що так образились на весну.
Це все вода. Було - й нема.
Розлука це, що сум принесла.
Ті двоє місто так любили,
Але ж біда - кожен своє.
Думки із снігу міст зробили,
На зустріч в них надія є..
Та не судилось. Йшла весна,
І міст розтанув, став водою.
Він вже не він, і "їх" - нема,
І попіл зникне сам собою
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598302
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2015
автор: Настя Терник