Ой заплакав, ой затужив, козак на Могилі...
Чи та й буде ще спокійно на Рідній Вкраїні?
Чи вернеться до нас Слава, що колись буяла?
Душа плакала, а чайка над Дніпром кружляла(літала)
Та й кричала, сповіщала Світові що буде
. Ой здригнуться ще пороги, і всміхнуться люди!
І зігнуться вороги тяженько,низенько!
Звільнить душу від кайданів Україна- ненька.
Відшукають щастя й долю, діти-соколята,
Та й Ревучому не довго вже лишилось спати!
Як засяє та й над ним веселка високо,
Оживе душа козача, усміхнеться око.
І весела пісня дужо, гучно залунає,
О хорошім нашим вільнім неділимім Раї.
Та й про нашу рідну мати, що зустріла сина
Та й про тую дівчиноньку що як та калина
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597266
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2015
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)