[i]Ти не переймайся , на то є причини.
Все те, що у серці, навіки забула.
Я вийшла із темряви, навколо руїни.
Знайшла в самоті єдиний притулок.
Мені вже не боляче, навіть не думай.
Я зуби, зціпивши, дивлюсь у майбутнє.
Якщо у душі насправді є струни,
То' мої тепер у мені непомітні.
Я спогади більше в собі не ховаю.
Не бійся, я тебе не стану торкатись.
Я, дивлячись в очі твої, не згадаю,
Що було між нами, чи що мало статись.
Поринувши в світ наших мрій не заплачу.
Вони нездійсненні, проте такі вічні.
Я їх відпускаю, бо знаю, - пробачу
Той біль, що мені ти помножив на двічі.
Як на ніч на небі з'являються зорі.,
І тільки під ранок бесслідно зникають.
Нажаль, в цьому світі, ми всі неповторні...
Бо з інших життів нас назад не вертають...
Ти не переймайся, у мене все добре.
Залишила те, що було за плечима.
І що тут поробиш, у пам'яті вкотре,
З'являється образ с твоїми очима...[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596791
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2015
автор: Анна Черкасская