Буває інколи відчуваєш себе бляклою плямою
на фоні яскравих упевнених в собі людей,
намагаєшся якось втулитись поміж них комою...
Нещадно руйнуєш себе об вектор чужих ідей.
Затамовуєш подих, і лічиш в секундах день,
який знову зіллється з важкою сірою масою,
копирсаєшся в memories і з сумною гримасою
затягуєш рідних стареньких пісень...
Потім ковтаєш повітря, здається замало легень,
щоб жадібно все увібрати й забрати з собою,
бо знаєш - щастя в повітрі не впіймати рукою,
воно надто крихке, щоб вціліти в обіймах жмень.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595807
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2015
автор: Божена Гетьманчук