Буває
Почуєш слово
І воно врізається в пам'ять
Під шкіру
Міцно
Твердо
Невиривно
І заглибинно
Як людина якої ти потребуєш
Як людина для тебе найважливіша
Як заповнена в твоїй порожнечі ніша
Як абулії
Яким закриваєш вуха
Щоб вони не чули ні слів твоїх
Ні криків
Як очі в яких топишся раз по раз навіки
Коли в воду заходиш
Відразу йдучи на дно
Уміючи плавати камнем
Точніше на дно із кінцями пірнати
Не знімаючи верхнього одягу
Та черевиків
Захлинатись водою
Ігноруючи суть повітря
Жити значить бути у всьому
Практичним
Помирати завжди неестетично
Не шукати у цьому підводних течій
Не черхатися дном своїм об каміння
Людство це майже спільнота роботів
Тільки у нас є свобода волі
Тому ми і даємо насіння
Те яке вважаємо
За потрібне
Але направду
Найчастіше єдине зі всього
Що ми можемо дати
І всесвіт або приймає його
Або саджає нас у якості в'язнів
За ґрати
24 липня 2015 [01:01]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595704
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.07.2015
автор: Віктор Шупер