вчителю.
допоки є ніч ми говоримо правду
занурившись обличчям у подушку так щоб ледь було чутно
як підкрадається голос скрипучим слизьким ламінатом
аби прошепотіти на вухо -
нічого_вже_не_повернути..
чи наша у тому провина що гасила в собі твоє ім'я ніби оцетом соду
і врешті-решт тиша поглинула навіть мій паперовий човник та весла
якщо в тебе досі є мапа підкажи мені як повернутись додому
коли замість будинку залишилась тільки червона немовби кров цегла?..
називала тебе учителем свідомо й практично приречено
але не зізнавалась навіть собі до кінця у ступені тяжкості
знаєш рідніший мій коли слід твій узявся льодом
я все одно засівала його ромашками..
і нехай продовжує бог сміятись із котрої вже нашої спроби
переписати наново абетку вхідних-вихідних повідомлень
я ніби уперше ошпарюю серце окропом
а ти ніби уперше його заціловуєш..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594185
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2015
автор: Майя Грозова