На забутій, покинутій станції
Серед сірих вітрин перекошених,
Там видніється кущик акації
Біля колій, роками вже зношених.
Перехожі милуються з нього
Тож предивно він тут опинився,
Пощебечуть, сміються та й всього
Й не помітять, що кущ похилився.
Промайнуло вже декілька років
Від акації й сліду не стало,
Чи від спраги засох ненароком,
Чи ж ногами таки затоптали.
Ніби й кущ і нічого такого
Їх у світі ще звісно багато,
А хіба в нас немає такого
Щоб лишили ось так погибати?
Повз чужі негаразди проходимо,
Оболонку зовнішню судимо.
Як же часто розрадити можемо,
А натомість свідомо губимо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593969
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.07.2015
автор: Mariania