(від печалі до радості:
на Мигійських* порогах печалі твої розіллються…)
** знову бачу її очі, смутку тінь і – віри…
І суму згасне день... а ти сльозу
Змахнеш із вій, гірку, як болю мірку,
Вдивляючись в вечірню першу зірку:
Ти звістиш зцілення грозу?..
** ради неї в бога запитаю:
«що ж Ти у любові відібрав цю жінку?!.»
Вдовиним не граються серцем! – його проведи
У дні, де для щастя відкриються вікна всі навстіж.
Хай лишаться шрами на серці, що вірило в щастя –
Ти грозами літніх ночей змий від втрати сліди.
** чи вуст її, чи вітру шепіт:
«ти вслухайся, ріко, в ранковий сум надії…»
«Я чистих вод ріки надією торкнуся –
Хай кола почуттів розгойдують обман…
Хай понесе цей сум до неба дід-туман –
не висохне любові океан».
** доле, не дай розминутись…
І час мине. І може статись так,
Що сил мені забракне вірить довго
У вічність почуттів кохання цього –
Не обмани мене, дай, доле, знак!
***
* пороги Південного Бугу
(літу, року...)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593727
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2015
автор: Касьян Благоєв