- Тарасе, спізнишся до школи!
- Устигну!
- Синку, не барись! Ну, от! Шкільний автобус знову
Уже за рогом, подивись!...
- І хто це вигадав той розклад? Завжди крутися, поспішай!
- Ти випий чаю з бутербродом й на вуса казку намотай.
[i]Зима минула. Треба б Ладі весну на землю принести.
Вона й пішла у край слов’янський. Стомилась, видно, від ходи:
В степах Тавриди зупинилась, встелила травами й вмостилась,
Аби спочити. Та й заснула! Цим скористалася Мара –
Посіяла навколо зерна – колючеє густеє терня –
І світ за о́чі утекла…
А Лада спить собі й не чує, яка біда страшна чатує
На люд слов’янський. Стогнуть ниви: нема тепла – немає й сили…
Тоді співати землероби пісень богині почали.
І бачить Лада уві сні простягнуті до неї руки,
Поля холодні та німі, засіяні немовби смутком…
Змахнула сон тоді богиня і бігти кинулась чимдуж,
Але терни її спинили, які посходили довкруж:
Нестерпно тіло шматували – і кров червона залишалась
Рясним намистом на шляху.
Ті краплі бачимо й донині в червоних ягодах калини.[/i]
- І що ж весна? Не забарилась?
- Дійшла-таки, хоча й спізнилась. Тому й вродило трохи гірше.
Ти що ж оце – не будеш їсти?
- Ще, мамо, встигну на трамвай. За казку дякую! Бувай!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592250
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 07.07.2015
автор: ptaha