Не стогне більше серце, мов щеня.
Його в любистку віри я купаю.
Тебе потроху з серця відпускаю,
Немов з гнізда зміцніле пташеня.
Любила? Так. Носила в грудях щем.
Але хіба було у мене право?
Та ні! Збагнула. Світ скандує: «Браво!»
І на устах солодкий гіркне джем.
І хоч мені близький ти чоловік,
І щось таке в тобі для мене любе,
Ти в пам’яті моїй будеш повік,
Але не більше. Що ж бо скажуть люди?
Любов мою до страти час прирік.
І розтеклися краплями етюди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591932
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)