Сон

Давно  забулося  обличчя,
Присвоїв  спогади  туман,
І  канув,  з  ним  у  купі  –  відчай
Подався  за  далекий  лан.
За  поле,  де  збивала  краплі
Любов,  подвоєна  в  весні,
Що  малювала  в  нашій  мапі
Зупинки,  втіхою  рясні.
Здавалося  –  замало  краю  –
Й  немає  до  розлук  моста
Для  нас  з  тобою!  Пам’ятаю
Медами  скроплені  вуста.
В  минуле  через  сон  тягнуся:
Відчути  б  пахощі  хотінь,
Бо  зникли  в  безперервнім  русі,
І  ти  –  давно  не  рідна  тінь.
 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591264
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2015
автор: Нея