На самоті, та ще не вбитий,
Розтоптаний але живий.
Надії повної ту чашу спиту,
Пройду цей шлях такий важкий.
Де не земля, а скло й каміння,
Де замість неба чорне полотно.
Не рівні шляхи, лиш їх переплетіння,
Пройшов, забув куди все це вело.
Втомившись вірити , думкам немає спину,
І вже не суть, чи дихаєш чи ні.
Бо жити й дихати не можна ні хвилини,
Коли один, коли на самоті.
Летиш за птахом, подумками з ним
У чорнім небі разом полетіли.
Шукати щастя, бути поряд з тим,
Де назавжди б ми з птахом сіли.
Припасти біля того диво-місця,
Де вже не схочеться летіти в вись.
Шляхи, западані пожовклим листям,
Як хочеш ти ,взяли, та й поплелись.
Землі тієї навіть птах не знає,
І скільки б він летів і все шукав.
Його життя не вічне і спливає,
Як добре, що цього той птах не знав…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591080
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.07.2015
автор: Богдан Шидловський