[i]« Я не співець чудовної природи»[/i]
П. Грабовський
А я співець чудової природи
без кіптяви і галасу п'яни́ць.
Вона єдина ще достойна моди –
лицем до неї упадати ниць.
Іде як жінка, плідна і тендітна
у маєві квітучої весни,
у колориті бабиного літа,
оплакуючи долю восени.
І сивою являється зимою
у образі холодної краси,
щоб юною, новою, чарівною
не в'янути у купелі роси.
Так і минає у коловоро́ті
дароване майбутньому навік.
Красу любити ми усі не проти,
та берегти не вміє чоловік.
А ми її і топчемо, буває.
Належне їй присвоївши собі,
дивуємось, – чого вона літає
до ирію у тузі і журбі.
На лоні оживаючі муки
опе́рюється феніксом життя
із попелу і звалища сміття...
І падаючи жертвою науки
іде через ліси, поля і луки
Природа – жінка, мати і дитя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591031
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 01.07.2015
автор: I.Teрен