Як на шматки рубають землі
Не тобі казати, Україно!
Бо на твої вилазять скелі
В наживи пошуках невпинно
Тобі не раз плювали у обличчя
І, мов килим стелили попід ноги
Ти кричала крізь сторіччя
Супостатські оббиваючи пороги
Ти своїх дітей ростила не на мир
До боротьби привчала змалечку
Їх в смертельний затягувало вир
Де вони ставали схожими на крапочку
І скільки таких зкривавлених імен?
По твоїх розкидано просторах
Скільки батальних залишилось арен?
Що в історичних сховалися коморах
Твій вінок давно в зів’ялих квітах
Твоє волосся – сплутаним кублом
Десь ворона каркає на вітах
Щось недобре відчуваючи нутром
Та я зичу, щоб лихе тебе минуло
І біда забула підступи усі
Зло стяг білий розгорнуло
І ти в весняній відродилася красі
© Леся Приліпко, 10.03.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589819
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 25.06.2015
автор: Леся Приліпко-Руснак