А я мовчу. І ти мовчиш. Між нами
Живе, напевне, сіре мишеня,
Що проїдає створене роками –
Одне на двох (на чотирьох) життя.
Підточує зсередини, ліворуч,
І дірку не латає корвалмент.
І врешті-решт виходить бублик-покруч,
А не єднання душ. Їдкий «Момент»
Подразнює у носі оболонку –
Чуття себе (простіше - егоїзм)…
А скільки солі сипано в солонку?!
Пудів багато… досить вже… не їж…
На плівку тиші пишуться обра́зи…
Вона кричить, немов у мікрофон…
І стигне кров від кожної не-фрази…
І все щільніший той тишекордон…
Так можна в ній оглухнути назавжди!
Словами б перервати монолог…
(Чи не мовчати – означає зрадить?
Тоді чого отут ми сидимо?)
Ні, стримаюсь і не порушу тиші.
Ось аркуш. Ось червоний олівець.
А ось і серце, наше і без миші…
І солі пуд… І склеєний терпець…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589561
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2015
автор: ptaha