[i]Мені так нудно, коли слухаю тебе,
Коли заплутуєшся у своїй розмові...
Твій голос душу вилами шкребе.
Між нами непорушна скеля в мові.
Так прикро, що твої книжки розумні
Втрачають свою молодість в пилу.
Та звідки ж ти така взялась, безумна,
Що вимагаєш від усіх собі хвалу?!
Та я ж тобі вклоняюсь кожен ранок,
Без дозволу цілую ніжну руку...
В думках кажу " кохаю" наостанок
І до наступного, прощаюся без звуку.
Та хоч би трохи сходились думками,
Але так просто не бува на світі...
Ми вдвох себе закрили під замками.
Мабуть усе почати треба з квітів.[/i]
● ФІОЛЕТ – Я твій ●
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589051
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2015
автор: Karo