... Він прокинувся з дивним відчуттям.
О четвертій ранку за вікном вже
сіріло... Птахи горолопанили радісно і завзято,очікуючи щоденного дива - появи сонячного кола з-за сірих багатоповерхових будівель...
Дивним було відчуття присутності чогось...чи когось? ...незнайомого у кімнаті. Цей хтось - чи щось?... швидше - хтось, але - саме ВОНО - було малесеньке і крихітне... Сиділо просто на недбало розкиданих по підлозі речах і зосереджено длубалося у чорних кігтиках крихітних пальчиків,не звертаючи жодної уваги на Нього.
-Хто Ти ? -запитав здивовано Він чудернацького гостя.
ВОНО підняло голівку,вишкірило гострі зубки і сказало:
-Я хто? Я - твоя Журба. Твоя віднині невиліковна ЖУРБА і незмінна подруга... - і захихотіло тихесенько,почухуючи волохатий животик..
...Він зістрибнув з ліжка і...відчув раптом як заболіла неприємно стопа - наступив на крихітний предмет,що також лежав на підлозі. Це була сережка Марти. Маленька біла перлинка. Гладенька і блискуча. Одразу пригадалися Мартині красиві рожеві вуха. З отими перлинками вони нагадували справжні морські коштовні мушлі... Тільки на відміну від мушель, були теплі і м"які...І їх хотілось цілувати...
... і... ціле відро холодних спогадів про вчорашній вечір раптом примусило здригнутись - Марти більше немає тут. І не буде вже... Вчора вона пішла... Пішла! Пішла,бо ...
...Пуста шафка її стояла з відчиненими дверцятами,у ванній кімнаті усе ще зберігався запах її парфумів...Він щосили заплющив очі, відчайдушно намагаючись відкинути нову реальність... і на мить йому навіть здалося, що він вловив аромат ранкової кави, яку щоранку варила Марта для нього... Але гострий біль раптом примусив його скрикнути і розплющити очі: ВОНО, одягнуте у білу лікарняну шапочку і поплямлений рудими запраними плямами білий лікарський халат,міцно трималося за край його розпанаханої грудної клітки. В одній лапці ВОНО тримало старе іржаве лезо, зрізало з його пульсуючого серця тонесенькі пластерочки і з"їдало їх, товстішаючи на очах!
- Геть! - скрикнув Він перелякано з наростаючою огидою, намагаючись скинути це створіння на підлогу. ВОНО не втрималось і важко гепнулось додолу...Заскавуліло...А потім тихим і ніжним голосом Марти сказало
-Любий...навіщо ти так?
Його обдало морозом... Не довго думаючи Він схопив пакет для сміття, запхав туди створіння, натягнув перший-ліпший одяг і побіг сходами на вулицю... Перестрибуючи через три сходинки, вискочив надвір попри лавку з сусідками до найближчого сміттєвого баку.
...ВОНО вело себе жахливо в пакеті - вовтузилось... потім почало стогнати Мартиним голосом... нарешті з пакету почала крапати червона рідина, схожа на кров...
Сусідки підозріло зашепотілись на лавці. Найгіршим було те, що пакет для сміття раптом луснув у кількох місцях і ... крізь один з отворів ясно проглядалося ніжне жіноче вухо, я якому - о лихо! - яскраво сяяла сережка-перлинка...
Він схолов від жаху і, не довго думаючи, рвонув назад додому, так і не вкинувши пакет до смітника...
- Маячня! - переконував сам себе, не наважуючись, проте, заглянути в пакет...
- Маячня, Марто! - продовжував бурмотіти, наливаючи тремтячими руками у брудний стакан велику порцію дорогого коньяку, подарованого
їм з Мартою в щасливий день одруження.
- Маячня - тихо плямкав губами, уже провалюючись у важкий липкий хмільний сон...
Порожня пляшка скотилася з колін.
... А наступного ранку він не прокинувся.
Журба відгризла йому голову.
...Він так і пішов на роботу -не прокидаючись і без голови... але зі стійким запахом вчорашнього коньяку. В кишені його куртки лежала Мартина сережка.
* твір уже був опублікований під іншим псевдонімом
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588888
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.06.2015
автор: уляна задарма