Коли туман розсіявся в долині
І сонце бризнуло промовистим теплом,
Там, на кущі розлогої калини,
Червоним кетягом намисто розцвіло.
І засміялась сонечку грайливо,
І дивувалась осінь тим вогнем,
Тай напустила на калину зливу,
Гадала: ту красу заллє, зігне.
А як дощу калина напилася,
Стряхнула втому, стала ще буйніш,
І намистинка кожна налилася.
В воді стояв той кущик босоніж.
І зрозуміла осінь-чарівниця,
Що вічна є калини та краса,
Й ще довго-довго буде кущ той сниться
І їй, і сонцю, й синім небесам.
09.03.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588296
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 18.06.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)