Я бачив уві сні вогонь пустель,
Світанків сизих невловимий щебет.
Проте серед мільйонів різних стель,
Я завжди вперто обираю небо.
Між сотень надвечірніх ліхтарів,
Що розганяють сутінки туманів,
Я стежкою із сонячних вітрів
Дістався недосяжних океанів.
Я мрій торкався точеним крилом.
Я громовицям лаштував удари,
Щоб все життя раптово не пройшло
Як розчерк пензлів вічного нездари.
В піснях дощів я ніс у світ добро,
Березами стрічав чужі печалі.
Зі зграйкою розбарвлених ворон
На картах вимальовував причали.
І хай абсурд в поезіях дзвенить –
Ніщо не зможе зрушити прекрасне.
Сьогодні це – лише коротка мить,
А завтра вже сторінка в книзі часу.
Нехай не все написано пером,
Нам не відкрити те, що вже відкрите.
Ми не збираєм різьблених корон,
Але все ж здатні керувати світом.
Наскільки ми шануємо Закон –
Настільки ж ми у нього в фаворитах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587328
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.06.2015
автор: Вітрова Доця