Вже більше року йде війна,
Хоч юридично її нема…
І найстрашніше те, що ми
Вже звикли до страхіть війни…
У кого зараз сльози й страх,
Коли в руїнах стіни й дах?
Страждають люди безневинно -
Ми бачимо щодня в новинах…
Не закликаю животіти,
Куди ж емоції подіти?
У кожного Везувій свій -
Кохання власний буревій…
Вечірки, шоу, шведський стіл,
Усмішки, радість – бракує слів!
Куди не гляну, скрізь любов,
Хоч сива борода, та біс в ребро…
Звичайно знаю наперед,
Що скажуть люди і «головред» -
Про радість і сумне в тандемі,
Про власний вибір змісту й теми.
Сьогодні бачу співчуття,
А завтра жарти без каяття
Рвуть серце й душу без жалю -
Такі контрасти не люблю!
Обітницю дала собі -
Що буду жити у журбі,
Поки не звільнять Україну,
І знов піднімуть із руїни.
Молюся щиро Богу в храмі,
Слова складаю в орігамі –
Врятуй народ мій від біди,
Звільни країну від орди!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586861
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.06.2015
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО