Лишитись нащадкам
Коротким листом у вічність,
Аби в круговерті двадцятих – тридцятих століть
Від доторку їхнього
В мороці ночі зігрітись
І далі – по колах, за Данте, смиренно ходить.
Душа завмирає,
Коли на табличках із глини
Думок оживає красиво змальована в’язь.
Крізь тисячоліття
Лунають звичайні новини:
«мій друг оженився», «калина у нас розрослась».
І тьохкають в грудях
Відлунням по чертах і ризах
Написані пращуром давнім премудрі слова
В дарованій випадком
Дивній Веле́совій книзі:
«Були українці на схилах Славути-Дніпра».
То ми не чужинці,
Не зайди у власному краї!
І, може, ромашку звичайну побіля воріт
Колись прабабусі,
Ще дівчини, руки плекали,
Співаючи пісню під цокання кінських копит...
Листом для нащадків
Лишитись у часоефірі,
Аби родоводу співуча сталева струна
Мовчанням не лопнула,
Змусивши змовкнути ліру,
Яка від Дажбога своє існування вела…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586630
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.06.2015
автор: ptaha