** неумілий мій спів – твоїм чарам, і тілу, і небу!
Сателіт я, невільник, що стрів
на шляхах галактичних комету.
В сніжнім сяйві її розтає моє серце в любові й покуті,
Полонений жіночих принад, до орбіт твоїх плоттю прикутий,
Про закоханість серця мого у катренах співаю… по Фрейду!
** на березі Бугу і долі:
тримала у серці минуле, а щастя зі мною бажала…
Так почався твій сум. А той біль
згірклих днів я забрав із собою…
Що ж так довго перечила долі і тим небесам,
Що до краю ріки наших днів
привели, де прощання водою
День липневий осіннє кохання освячував нам?..
** минуле зі спогадом гралося в хованки…
Зі мною знову до світанку, до зорі
Полин розлук – печаль моя, – любов твоя…
І п’ю вино хмільне, і програю в цій грі,
Де доля, ніч, і щем душі, і сни, і ти, і я…
** покайся, Хомо, Судний День і до тебе прийде!
Покличуть до бога тебе неофіти серед марноти,
Згадають пророків, псалми, і тлінність бутя, тільки ти
Забудь те своє: «Віра – дурості НАЙ-вищий рівень,
Якого мені, небеса! – в цім житті, звісно ж, не досягти!»
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585721
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.06.2015
автор: Касьян Благоєв