Рученьки бабусені до серця притулю,
Обніму її так сильо-сильно.
І схвильовано думками Господа молю,
щоб життя до неї ставилося прихильно.
Пам"ятаю, рідна, як були малі,
Ти в любові беззупинно нас купала,
Пам"ятаю твої руки, твої мозолі,
Всю себе ти дітям й внукам віддавала.
В когось клопоти- то сльози на твоїх очах,
В когось горе- це твої безсонні ночі,
Як колись ти відганяла наш дитячий страх,
Так і зараз витираєш наші мокрі очі.
Твоє серце всепрощаюче і сповнене тепла,
Твої сиві очі переповнені тривоги,
Помогала завжди, чим могла і не могла,
Вистилала радістю наших життів дороги.
В цій розмові рученьку міцніше я стисну...
Ти завжди так терпеливо в гості нас чекала,
У дитинстві, пам"ятаю, плачучи з жалю
до грудей я рукавичку твою пригортала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585602
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.06.2015
автор: Tania Burgart