Про звабу, любов і сум…

                                                                                       
 .........................  [i]  Разорвался  у  розы  подол  на  ветру.
                                                 Соловей  наслаждался  в  саду  поутру.
                                               Наслаждайся  и  ты,  ибо  роза  -  мгновенна.
                                               Шепчет  юная  роза:  "Любуйся!  Умру...."[/i]
                                                                                                                                                               [i]        Омар  Хайям[/i]
...........................................................................................................
"Знов  спокусив  мене  той  теплий  вітер!"  -
жалілась  роза,  гублячи  росу....
А  польові  їй  вторували  квіти:
"Яку  ж  бо  змарнував,  стрімкий,  красу..."

Хіба  ж  не  ти  заманювала  вперто?
І  запахом  дурманила,  звала?....
Він  прилетів  із  серцем  розпростертим  -  
покірний,  п"яний....  Звабила  сама!

І  так  щоліта  -  все  завжди  спочатку:
троянда  горда...  аромат  хмільний...
і  легковажний  вітер...  й  ніжність  ранку...
й  вінцем  коханню  спів  чомусь  сумний.

Ох,  квіточко,  духмяність  ця  недовга!
Замінить  свіжість  тлін  і  духота...
Ти  не  скупись,  бо  вітерець  раптовий
у  простір  юність  плинну  загорта!
 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585288
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.06.2015
автор: Мар’я Гафінець